«А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків». (Дан. 12:3)

13 липня на 68 році життя Господь Бог покликав до Себе нашого пастора, служителя, чоловіка і батька і просто брата Івана Миколайовича Романюка.
    7 грудня 1949 року в селі Побережжя Івано-Франківської області в родині євангельських християн-баптистів Марії та Миколи Романюків народився первісток — Іван. Після успішного закінчення восьмирічної школи вступив на навчання до Дрогобицького нафтового технікуму і у 1967 здобув професію техніка-геолога. Свою працю розпочав у нафто-розвідувальній експедиції.
    Під час навчання почав активно відвідувати євангельсько-баптистську церкву в м. Бориславі. Тоді й відбулось його навернення до Бога. У 1972 році Іван Миколайович охрестився і розпочав проповідувати в Бориславській церкві ЄХБ. Він був охочий до благовістя, проповідуючи в усіх навколишніх селах. З початку свого духовного служіння брат Іван посвятив себе праці з молоддю. І згодом, не залежно від праці, служіння чи позиції Івана Миколайовича, поряд з ним завжди були молоді люди, яких він наставляв, довіряв служіння, опікував.
    В серпні 1972 року Іван Романюк одружився з Ніною Давидовою. У них народилися четверо дітей – три сини і донька.
     У 1975-76 роках навчався в Московському інституті хімічної промисловості, оскільки на той час працював начальником технологічної зміни збагачувальної фабрики. З початком незалежності займав різні посади у приватних підприємствах. На початку він намагався поєднувати підприємництво і церковне служіння, але згодом останнє взяло верх.
    В 1989 був запрошений на пасторське служіння в церву м. Стрия. У 1990 році Іван Миколайович був рукопокладений на пресвітерське служіння яке звершував у Стрийській церкві до 1996 року.
    Іван Романюк приділяв значну увагу навчанню, читанню, самоосвіті. У радянську епоху комуністичних заборон він разом з іншими ентузіастами підпільно передруковували перекладені богословські твори на звичайній друкарській машинці. Іван оволодів навиками реставрації та зшивання книг ручним методом. При першій нагоді навчатися він вступив до Московського Біблійного Інституту (1990–1993). З 1996 по 1998 роки навчався в Київській та Одеській Богословських семінаріях на програмі “Доктор служіння”. Після написання дипломної роботи на тему: “Виникнення і розвиток Баптизму в Галичині” – отримав ступінь “Доктор служіння”.
    В 1994 році на позачерговій конференції служителів, Івана Миколайовича Романюка було обрано Головою Львівського обласного об’єднання церков ЄХБ. Це служіння він благословенно звершував десять років. На посаді Голови об’єднання він допомагав у пасторському керівництві Центральної церкви ЄХБ м. Львова. Двічі, у важкі періоди, він переймав пасторське керівництво в рідній для нього Бориславській церкві ЄХБ.
    В 2002 році І. М. Романюка призначили ректором Української Баптистської Теологічної Семінарії. Під його керівництвом було завершено будівельні роботи у семінарії та здійснено перший набір студентів за програмою «Бакалавр богослов’я» на стаціонарну та заочну форми навчання. На посаді ректора Іван Романюк приклав багато зусиль для розвитку богословької освіти. Коли в листопаді 2013 року ректором УБТС було призначено Ярослава Пижа, тоді Іван Миколайович очолив Опікунську Раду семінарії.
    У 2009 році пастор Романюк обраний регіональним заступником голови Всеукраїнського Союзу Церков Євангельських Християн-Баптистів. 13 червня 2014 року рішенням 27-го з’їзду ВСЦ ЄХБ обраний заступником голови ВСЦ ЄХБ.
     Іван Романюк багато старань, часу, таланту та енергії присвятив поширенню благовістя про спасіння через віру в Ісуса великій кількості українців як на Батьківщині, так і в діаспорі. З цією метою була заснована місія «Благовісник Галичини». Євангелія проповідувалася Словом, навчаннями та підтримкою місіонерів, а також практичними справами: благодійна їдальна та різноманітна гуманітарна допомога як у Львові, так і в багатьох містах і селах.
    Багато зусиль та енергії пастор Іван Романюк присвятив розвитку української духовної і теологічної літератури. Він видавав часопис «Благовісник Галичини», ініціював написання книг та переклад і видавництво українською не одного десятка книг. Завдяки його зусиллям церкви, які хотіли співати українською завжди мали оновлений збірник «Пісні спасенних».
    Іван Миколайович був людиною широкого світогляду, відкритий до нового, цікавий до найрізноманітніших знань, поважав вчених і мудрих. Він неабияк любив людей: здавалося, що він знав усіх і усі знали його. Він поважав інших і не розчаровувався в людях. Він завжди служив усім і ніколи не робився важним і високо заслуженим, бо продовжував усім служити. Він не переставав заохочувати людей навколо себе до розвитку та навчання. Навколо нього зросло декілька поколінь нових служителів.
    За порадою у складних питаннях церковного служіння і життя до Івана Миколайовича зверталося багато служителів. За пів року до смерті він завершив та надрукував практичний посібник — книгу «Церковне служіння».
    Іван Миколайович запам’ятався життєрадісною людиною, надійним і вірним служителем, добрим братом, турботливим батьком та люблячим чоловіком.
     Сьогодні з Іваном Миколайовичом Романюком прощаються:
•    дружина Ніна
•    діти: Микола, Олександр, Валентин та Олена зі своїми родинами
•    внуки: Іван, Марко, Каріна, Влад, Катерина та Дарина
•    сестри: Нюся та Галина зі своїми родинами
•    свати, друзі, сусіди
•    співробітники на ниві Господній
•    члени помісної Бориславської церкви ЄХБ та об’єднання